« Хто, власне, знає, що воно – кохання? »

В кожнiм серцi i лiто i осiнь
Завше рiзнi… Нiким i нiде
Таємниця кохання ще й досi
Не вiдкрита... Кохання веде

У незнанi cвiти, у неспокiй,
Де панують живi почуття.
I людина ти доти лиш, доки
Ти кохаєш – i квiтне життя.

У кохання -- суворi закони,
У кохання – яскрава весна.
Заборони, бридкi забобони
Для кохання – нiщо... I хто зна,

Чим насправдi кохання богате,
Як народжується в забуттi
Дивовижне i радiсне свято?
Будь закохана, душе, цвiти!

I не здатнi нi влада нi мати
Свято радостi те погубить.
Має право душа покохати,
Має право людина любить ...

( Семен Венцимеров )

А вооот какая песенка.
"Коханый".
"Любимый", значится.
Ну, оочень хорошо её Тамара Миансарова поёт.
Голосище-то, а!





Кожна Ганна по-своєму гарна,
Кожний Гнат-молодець – в особливий взiрець,
Жодний вiк не уникне кохання... Кохання
Не зведе навiть смерть нанiвець.

( Семен Венцимеров )

Итак.
Слушаем? Любуемся?

« Коханый »

Муз. - І. Поклад.
Сл. - І. Барах.
Исп. -Т. Миансарова.

Гаааaaaрно спiває Ганна.

А вот как прозвучала пiсня з уст Гнатa-молодця :

"Кохана" -- Юрий Богатиков.



Зорі, як очі, дивляться скрізь на нас.
Серце не хоче, щоб промайнув цей час.

Хай в цю хвилину піснею лине
Понад землею радість моя.

Коханий, мрій кришталевих цвіт,
Коханий, тобі дарую світ,

Коханий, сонце і небо,
море і вітер, це ти, це ти.

Коханий, сонце і небо,
море і вітер, це ти, це ти.

Луки і доли зазеленіли враз,
Вірю, ніколи щастя не зрадить нас.

Вірю і знаю, нам нагадає
Подих весняний веeeeeчір оцей.

Коханий, мрій кришталевих цвіт,
Коханий, тобі дарую світ,

Коханий, сонце і небо,
море і вітер, це ти, це ти.

Коханий, сонце і небо,
море і вітер, це ти, це ти.

(прoигрыш)

Коханий, мрій кришталевих цвіт,
Коханий, тобі дарую світ,

Коханий, сонце і небо,
море і вітер, це ти, це ти.

Коханий, сонце і небо,
море і вітер, це ти, це ти.
це ти, це тииии ...

Такое вот лирическое душевное пение.
Заслушалась.
Да и залюбовалсь ...
* ухохатывающийся смайл*
А потому что именно великолепные, в которых сквозит
юмор и улыбка, украинский неподражаемый ( кто в теме, поймёт!)
колорит - полотна Украинского
художника Александра Иванова
просто-таки сами напросились в этот
песенный сюжет о коханом ...
Разве - нет? *улыбнулась*

« Художник Иванов Александр Геннадиевич.
Украинец, родился 3 июня 1962 г. в городе Харькове.
В Харьковское Художественное училище поступил поздно,
в 23 года, уже имея семью.
Закончив один курс, сразу поступил в Харьковский Педагогический институт им. Г. С. Сковороды на художественно-графический факультет.

С отличием закончил его в 1992 году.
С 1992 года участвовал в нескольких областных, республиканских и международной выставке в Балтиморе.
Картины находятся в частых коллекциях Харькова, Москвы, Берлина, Италии.
В настоящее время занимается живописью, дизайном интерьеров.»

Хто, власне, знає, що воно – кохання?
Закоханий навряд чи розповiсть.
Осяяння, натхнення, хвилювання?
Блага до нас iз сфер небесних вiсть?

Лиш той – людина, кажуть, хто кохає.
Кохання свiтло, наче сонце, л’є,
Нiчого вiд людей не вимагає,
А тiльки щедро радiсть роздає.

Усе прекрасне в свiтi – вiд кохання:
I квiти, i будiвлi, i пicнi.
Воно яскраве – й перше i останнє,
Хай прийде восени чи навеснi.

Якщо хоч раз в життi любов пiзнаєш,
Осяяне з тих пiр твоє життя.
I тим єдиним, що когось кохаєш,
Освячуєш i iншi почуття.

Якщо бажаєш Землю обiйняти,
До сонця бiгти вранцi i спiвать,
Бродячого собаку цiлувати –
Все ясно: умудрився покохать ...

( Семен Венцимеров )